Корови не винні. Огляд галицької преси

Минулого тижня провідні прикарпатські газети раптово зацікавилися станом на ринку молока і виявила просто жахливу картину. Газета «Галицький кореспондент» пише:

«Власники підприємств нині жаліються, що виробництво молока є збитковим. Як кажуть фахівці, основна причина – низька продуктивність корів. Просте порівняння: в Україні корова на рік приносить близько 4 тис. літрів молока, в Європі – 6‑8 тис. літрів. Занепала селекційно-племінна робота. Підприємств, де цю роботу продовжують, в області одиниці, а в селах, певно, вже й забули, що воно таке…

У лютому 2008 року Президент Віктор Ющенко з помпою підписав договір про вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ). Цей крок тоді багато критикували і не завжди безпідставно. Наше сільське господарство виявилося не готовим.

Згідно з вимогами ЄС і СОТ, закуповувати молоко в населення категорично не рекомендується. На Заході ручна праця у виробництві молока є неприпустимою. Це питання елементарних санітарно-гігієнічних норм. Також, за їхніми стандартами, молоко має надходити від господарств, де є не менше 15 корів, має бути охолодженим і пройти первинну обробку.

Українське молоко від населення має кілька проблем. Це невідповідна мікробіологія та залишки миючих засобів. У селах після того, як помили «Галою» бідони з-під молока, ніхто їх не полокає 6‑10 разів, як це мало би бути. Тару не стерилізують, корів миють як вийде».

Інша прикарпатська газета «Репортер» повідомляє таке:

«Пані Анастасія із села Надорожне Тлумацького району, аби продати молоко, чотири кілометри йде пішки до райцентру, а звідти автобусом добирається до Франківська. «Востаннє молоко в нашому селі збирали ще за радянської влади, – згадує вона. – Люди несли його до медпункту і отримували 40 копійок за літру». Нині жінка продає молоко з тротуару навпроти драмтеатру.

«Минулого року до нас у село приїжджали забирати молоко, – розповідає пані Галина із села Слобідка Тисменицького району. – Заплатили за перший місяць. Далі продовжували забирати молоко, а кошти тільки обіцяли. Згодом тих закупівельників не стало, люди гроші так і не отримали». Жінка каже, що тепер невідомо, чи пішли б селяни здавати молоко якомусь новому підприємцю.

Такі випадки непоодинокі. Багато підприємств області, які нині є банкрутами та вже зупинилися, боргують населенню навіть ще за 2007 рік».

І хоч щоб там не писали про наше молоко та молокопродукти, а ось надзвичайний і повноважний посол США в Україні Джон Теффт в ексклюзивному інтерв’ю львівській газеті «Високий замок» признався, що всі українські страви, до яких входить наша сметана, від полюбляє понад усе:

«Нам пощастило з кухарем у нашій резиденції. Вона добре знає українську кухню, за цих півроку приготувала якщо не всі українські страви, то значну їх частину. Найбільше подобається борщ. Ще один фаворит – вареники з вишнями, политі сметаною. Загалом, кожна місцева страва, компонентом якої є сметана, входить до моїх улюблених».



У відповідь на запитання кореспондента, чому колишні лідери Майдану не стали “українськими Вашингтонами”? він сказав таке:

«Іронія полягає у тому, що я сам ставлю українцям це запитання з того часу, як сюди приїхав. Не можу вважатися найбільшим експертом суспільно-політичних процесів в Україні. Але знаю історію власної країни, вивчав становлення демократії у країнах Європи і в інших частинах світу. У різних місцях демократичні процеси розвиваються з різним темпом. Звичайно, нас надихнула Помаранчева революція, тому багато людей були розчаровані тим, що результати виявилися не такими, на які, можливо, хтось сподівався».



А про перспективу співпраці з новою українською елітою Джон Теффт запевнив:

«Дехто висловлює таку думку, що через те, що Сполучені Штати “перезавантажують” свої відносини із Росією, вони втратили інтерес до України. Це неправда! Відносини з Україною для нас і надалі є важливими. Незабаром до Києва повинна приїхати з візитом державний секретар США Гілларі Клінтон. Будемо послідовно підтримувати Україну, її незалежність. Будемо допомагати їй будувати демократію, утверджувати верховенство права».

Тим часом львівські журналісти з газети «Експрес», редакцію якої нещодавно невідомі піддали обстрілу з бойової зброї, також збираються утверджувати верховенство права. Для цього вони пропонують таке:

«Наступного тижня з нагоди Дня Конституції, ми… підемо й почнемо стріляти в вікна генпрокурора і Президента.  Ми піднімемо плакат «Медведько – дебіл». Ми надіємося що президент і генпрокурор зрозуміють нас. Бо якщо можна так чинити стосовно журналістів, то чому не можна стосовно них?... Вони такі ж самі громадяни України… у них така ж кров, як і у нас, і такі самі права як і у нас».

Газета «Галичина» у свою чергу закликає читачів ревізувати статті Конституції і подивитися, яка реальність гарантій основного закону щодо прав людини:

«Гляньмо на Конституцію України, на її найбільш значущі положення і простежмо, як вони діють… «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (ст. 3).

А що ж маємо насправді? В Україні ті, хто при владі, створили систему свого самозбереження і самовідтворення з повною безвідповідальністю за свої дії. Хоч хтось відповів за той жахливий економічний стан, в якому опинилася основна маса населення України (78% проживає за межею бідності), за постійне пограбування людей шляхом девальвації гривні? Ніхто, бо можновладці відгородилися від відповідальності недоторканністю та спущеними на гальмах законопроектами, які вимагали декларування джерел своїх доходів і витрат».

Тим часом Галичина наступного тижня окрім Дня Конституції готується відзначити іншу знаменну дату: Акт відновлення Української держави під проводом Степана Бандери 30 червня 1941 року.

«Цей акт став дороговказом на шляху історичного  становлення нації, - пише Газета -«Галичина». - Пригадується, з якою настирливістю й агресивністю домагався Гітлер і його оточення змусити Степана Бандеру та Ярослава Стецька до формального відкликання цього акта й ту жорстокість, з якою вони  накинулися на український народ, коли голова проводу ОУН і голова українського державного  правління відмовилися від цих домагань.

Ми повинні докласти максимум зусиль, щоб про цей акт, інші державні документи громадськість знала якнайширше і найповніше. Коли гітлеризм виявив свої загарбницькі плани, тоді ОУН під проводом Степана Бандери, не зважаючи ні на що, перейшла до широких збройних дій проти окупанта, організувавши УПА, пізніше не склала зброї й не припиняла боротьби на Прикарпатті до 1954 року. На жаль, на 19-му році незалежності України, учасники тої боротьби не визнані борцями за самостійну Україну, тим часом, як  кати, кагебісти і всяка комуністична нечисть у державній пошані в незалежній Україні».

Огляд преси підгтовував Андрій Мева, «ОстроВ»